TED-виступ Тетяни Бутурлим «Я маю в серці те, що не вмирає»: через терни до зірок»
Бути зіркою – непросто! Коли тебе знають усі – це нереально складно! Бути яскравою й багатогранною, емоційно стабільною та незламною! Тримати знак якості на всіх рівнях! Демонструвати іншим чергове підкорення вершин! А як би ви, колеги зіркового Олімпу, відреагували на таку ситуацію: «Зірка тут приїхала! І як вас зустрічати? Відразу крісло своє віддати чи як?» Реакція однієї директорки столичного закладу освіти на мою появу під час прийому на роботу. Як діяти в цій ситуації? Відразу сісти в це крісло чи повоювати? А може, тихенько поплакати в потягу до Ніжина й сказати: «Досить!»
***
Більше сотні надісланих резюме – і відсутність відповіді! Безліч успішних співбесід – і крапка в кінці тих історій (бо живу в Ніжині, а робота в Києві). Розуміння того, чому ж не беруть на роботу людину, яка все знає та вміє, прийшло лише нещодавно: закомплексовані радянськими стереотипами роботодавці бояться брати «зірок» до себе в колектив, щоб раптом не втратити своє крісло, тоді як сучасні, прогресивні керівники, як, н-д, Оксана Поліщук, Дарія Таран, щасливі співпрацювати з компетентними освітянами.
***
Війна... Багато людей залишилося без житла, роботи, втратили рідних... Безліч підприємств збанкрутували, бізнесмени переживали фінансовий голод або ж втекли за кордон. Я ж боролася до останнього, щоб усе зберегти. Коли повернулася до рідного міста після 43-денного перебування в окупації в селі, відразу розпочала активну антикризову програму. Протягом місяця подолала депресію, повернулася в звичне русло освітньої діяльності, хоча всі заходи протягом 3 місяців (і для учнів, і для освітян) проводила на благодійній основі, і далі реалізувала безліч благодійних проєктів! Я вистояла! Освітній центр «Школа успіху» навіть отримав відзнаку «Знак Якості 2023» у номінації «Якість, мужність та патріотизм».
***
Пригадайте, де ви народилися, у яких умовах зростали, який шлях довелося пройти, щоб досягнути мети? Не варто соромитися свого коріння! Пишайтеся здатністю творити себе! Я народилася в невеличкому селі Андріївка Ічнянського району Чернігівської області. На моїх дитячих плечах протягом 11 р. було прибирання 2 будинків, літньої кухні, 2 дворів, полоття гектарів городів, вирощування полуниці, приготування їжі. Також була лідеркою в школі, старостою класу, керівницею танцювального колективу, солісткою народного ансамблю. Ще в підлітковому віці довелося стати зіркою! Хлопці мріяли, що я колись гляну на них! Але я була гордою та неприступною. І врешті-решт дісталася парубку із сусіднього села: зараз це мій чоловік.
***
Немає коротких шляхів до успіху! Уявіть, що вам потрібно дійти до кубка слави. Але шлях – розпечене каміння. Першим таким чорним руйнівним каменем була необхідність відповідати очікуванням батьків, односельчан, довести, що мені, дочці голови колгоспу та директорки школи, нічого задарма не приходить, усього потрібно досягати самостійно. Я вже тоді не мала права на помилку! Повинна завжди бути на висоті.
***
Хто навчався навідмінно, той знає, як складно виживати серед тих, якы не хочуть навчатися, а думають лише про розваги. 12 р. навчання в ліцеї, університеті, магістратурі, аспірантурі – це робота в читальній залі до 19.30 год (далі виганяли, бо зачинялися), безсонні ночі, написання курсових, дипломних робіт, щотижневі поїздки до вернадки, тисячі витрачених коштів не на зайві сукні та помади (хоча завжди їх мало багато), а на книги, ксерокопії. Та ще й булінг у студентському колективі. І це чергова порція розпеченого каміння на моєму шляху.
***
Як ви вважаєте, мені легко було навчатися в магістратурі, коли носила під серцем свого сина (народити його вирішила несподівано для себе, бо одна ворожка сказала, що в мене не буде дітей)? А складати кандидатські іспити, готуватися до них, писати магістерську роботу, коли на руках 2-місячна дитина, а вдома нікому допомогти (Усе сама! Бо чоловік був за кордоном на заробітках). На завершення всього: одна викладачка мені, відмінниці, вирішила не поставити залік, бо нібито я роботу писала нашвидку вночі (А коли мені було її писати? Звичайно, уночі, коли Андрюша спав). Довелося переробляти все за 1 ніч, щоб було «так». Це вже гора розпеченого каміння.
***
Написання кандидатської дисертації поєднувала з роботою в ліцеї, де мала 1,5 ставки. Постійні докори чоловіка, що я маю сидіти дома, а не будувати кар’єру. Це найбільший і найгарячіший чорний камінь у «мій город». Але я завжди іду за своїм покликанням і не піддаюся тиску інших.
***
А яким розпеченим каменем було те, що я, самостійно написавши кандидатську дисертацію та успішно захистивши її, не змогла влаштуватися на роботу до університету, бо всі кричали в один голос: «Місць немає! Годин немає» Після 5-річних скитань я вирішила сказати: «Стоп!» Так, моя мрія працювати в закладі, де навчався Микола Гоголь, розбилася. Але я це прийняла й навчилася жити далі без цієї мрії, хоча було дуже боляче. На мою думку, зміни в освіті не настануть ніколи, поки не будуть допускати до роботи проактивних вчителів / викладачів!
***
І це ще не все! На обласному етапі «Учитель року» я не заслужила потрапити навіть до списку лавреатів, хоча багатьом вчителям України допомогла перемогти в цьому конкурсі. І більшість із вас підтвердить мій професіоналізм. Некомпетентне журі, які не розуміли ґендерну термінологію, а керувалися радянською літературою та патріархатними установками, розцінили формування ґендерної культури учнів як розвиток гомосексуальності, а не концепцію рівності між особами протилежної статі. Мій успішний, феєричний захист кандидатської дисертації з ґендерної педагогіки (без усяких підкупів) ще раз довдить, хто був правий на тому конкурсі. Ті члени журі навіть не підозрюють, до чого призвів той діалог. Цілий рік я переживала депресію, 2 операції, набрала зайві кілограми.
***
Мене врятував спорт і танці (це завжди мене рятує!). Я схудла на 20 кг, відновила внутрішній баланс та самоповагу. І життя замайоріло яскравими фарбами! Перемоги в різних конкурсах, майстер-класи та семінари для освітян Чернігівщини, сотні публікацій у фахових виданнях, виступи на конференціях та (не)конференціях.
***
На цьому розпечене каміння на шляху до успіху не закінчилося. «Білих ворон» не люблять ніде. У мене зажди були переможців обласного та всеукраїнського етапу МАН, мої учні складали ЗНО на найвищі бали. Звіт ліцею на 60% складався із моїх досягнень. Але коли мені випала честь уперше потрапити до 50 найкращих освітян України, розпочався систематичний мобінг. А потім я ще двічі потрапляла до зіркового Олімпу, та ще й відкрила свій бізнес. 15-річну кар’єру в ліцеї залишила з важким серцем. Я вклала в той заклад усю свою любов, працю, здоров’я, а отримала, як і всі «зірки», як кажуть, на горіхи. Кількарічне цькування мене виснажило психологічно, і я сказала: «Досить!» Звільнилася. Три місяці працювала директором інституту, якого, як згодом виявилося, не існувало (лише на паперах). Для мене це було неприйнятно – звільнилася. З тих пір нікому не дозволяю себе принижувати! Я особистість! Я заслуговую на повагу до себе та своєї діяльності!
***
У 39 р. несподівано для всіх я народила представницю покоління А – Каролінку. Здійснення давньої мрії перевернуло моє життя з ніг на голову. Складно, цікаво, екстремально... Але це те, що не дозволяє мені старіти, сидіти склавши руки. Я маю заробляти, щоб у моїх дітей було все. Я маю відчувати радість життя, щоб не транслювати свої рідним негативні емоційні стани. Я маю встигати все, адже ніхто за мене не пополе город, не посадить квіти, не прибере в будинку, не купить продуктів, не привезе покупки додому. Я сильна! Я зможу!
***
У 2022 р. я знову пережила депресію (хоча обіцяла собі – ніколи не впускати її у свої життя). Це було під час бомбардування Чернігівщини. Сказати, що я була психологічно зламана – це нічого не сказати. Це була моя тінь. Врятувала улюблена робота: під звуки вибухів окупантів писала посібник, створювала презентації, картки особистісного росту. Але я змогла подолати негативний емоційний стан через місяць відразу після повернення до Ніжина. Реалізувала кілька цікавих проєктів для учнів та вчителів, щоб підтримати всіх у складній ситуації.
***
Не думайте, що бути підприємцем – це просто! Це постійний пошук клієнтів, неможливість розслабитися й на день, бо інакше вся система закостеніє. Про перемоги в конкурсах забудьте! Максимум – будете лауреатом! Якщо ви не працюєте в державному закладі, вас сприйматимуть як інопланетянина. Підприємцям двері зачинені, наче ми крадемо чиїсь гроші. Щомісяця я сплачую 2000-3000 грн податків, оплачую оренду приміщення, витрачаю гроші на рекламу, меблі, наочність, канцтвовари. Тому щомісячні витрати в середньому становлять 10-15 тисяч (інколи – 20-30 тис.). Тому щоб мати прибуток, потрібно бути бджілкою цілодобово, і взимку, і влітку. Поки сили є – тримаюся. Не знаю, на скільки мене вистачить.
Відновлюю енергію завдяки Кароліні, спорту, участі в цікавих проєктах, відпочинку на морі та в горах.
***
Щоб досягнути мети, я систематично працювала над удосконаленням hard skills, digital skills, soft skills. У своєму житті досягла дуже багато (резюме на 53 сторінки!), але ніколи не зупиняюся й упевнено крокую далі, реалізуючи авторські ідеї та поширюючи їх серед учасників освітнього процесу. ОЦ «Школа успіху» цьогоріч святкує 5 років. Це вже бренд України. Нещодавно Олена Гвоздикова, прочитавши одну з моїх прогресивних ідей, назвала «Школу успіху» міністерством! І це, дійсно, так: якщо ми, освітяни та освітянки, не будемо рушіями змін, то все так і залишися на радянському рівні. Вважаю, що я зробила чимало для реформування системи української освіти: опанувала понад 300 онлайн-сервісів, провела 93 вебінари, 20 майстер-класів, 17 тренінгів, розробила й реалізувала 23 онлайн-курси, створила близько 30 посібників (останні 3 – це кардинальний злам стандартного образу, яким має бути посібник (на мою думку, він має бути інноваційним, інтерактивним і сучасним).
***
Я відновила свою самооцінку, самовповагу! Навчилася контролювати свої емоції! Проходжу ряд курсів і тренінгів щодо самовдосконалення, досягнення фінансового благополуччя. Тому коли чую деструктивну критику або відчуваю токсичність взаємин – я ставлю крапку. Усе оте розжарене каміння, про яке розповіла у своїй історії, залила цілющою водою. І навіть якщо я на нього знову ступаю, тобто переживаю чорну смугу в житті, то вже по-іншому сприймаю негатив! Усе минає, і це мине. Мислю позитивно й цього вчу інших. Саме тому така назва моєї третьої дитини – «Школа успіху».
***
Ніщо не має руйнувати нас! Ми самостійно будуємо своє життя! Не варто витрачати роки на страждання та комунікацію з людьми, які тягнуть нас донизу! Тому наступного разу, коли почую: «Зірка тут приїхала!» Відповім: «Так! Рада познайомитися! Тетяна Бутурлим – зірка освітнього Олімпу! Я зможу допомогти Вашому закладу розквітнути та засіяти! Готова до конструктивної співпраці!»
Розмальовую своє життя яскравими фарбами! Любіть і цінуйте себе! Сяйте! Даруйте іншим радість! Будьте щасливими!
Ваша Тетяна Бутурлим
Немає коментарів:
Дописати коментар